При виході нового фільму про Опенгеймера, ми зібрали неймовірний склад жінок, які займаються ядерними технологіями в Україні. Їх талановитість, знання та вміння справді захоплюють, і ми пишаємося, що можемо представити їх спільноті. Цей фільм став для нас можливістю зазирнути в світ ядерної енергетики України через призму талановитих жінок-експерток, особливо в розрізі загрози та агресії росії щодо України та, окремо, ЗАЕС.
Для нас дуже важливо, щоб в нашому інформаційному просторі зростала видимість жіноцтва, особливо в такому напрямку.
Ганна Мелешко
Ганна Мелешко, начальниця лабораторії супроводу звітів з аналізу та переоцінки безпеки ядерних установок відділу аналізу експлуатаційної безпеки АЕС, почала поєднувати навчання та роботу у галузі ядерної безпеки ще на останньому курсі інституту, а вже за два роки розпочала трудову кар’єру у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ).
У технічних вишах того часу навчалось достатньо дівчат, але нині небагато з них працюють за професією: «На нашому потоці було п’ятеро дівчат. Мені відомо, що одна працює в НАЕК «Енергоатом», інша – на підприємстві, яке займається продажом вентиляційного обладнання, а ще одна – в Німеччині в Areva», – розповідає Ганна Мелешко.
Кілька слів для тих дівчат, що обиратимуть шлях науки: «Завжди вірити в себе, у свої сили».
Кіра Єфімова
Кіра Єфімова, начальниця відділу аналізу надійності систем контролю та діагностики, у сфері ядерної безпеки з 1983 року, одразу після закінчення навчання на теплоенергетичному факультеті Київського політехнічного інституту. Перша робота у Інституті «Гідропроект», займалася так званою “не жіночою професією” – проектуванням автоматизованої системи управління технологічними процесами реакторів РБМК, які експлуатувалися на Чорнобильській, Смоленській, Курській електростанціях. І, не зважаючи на стереотипи, жінок у колективі було достатньо.
«Часто роботодавці віддають перевагу чоловікам, оскільки жінки можуть йти у декрет, але це у жодному разі не повинно розцінюватись, як недолік жінки-науковця перед чоловіком. Жінки швидко повертаються до роботи і продовжують так само професійно виконувати свої обов’язки», – вважає Кіра Єфімова. «Головне – не стать, а професіоналізм, особистісні якості фахівця, відповідальність».
Кілька слів для тих дівчат, що обиратимуть шлях науки: «Перш за все, аби реалізувати себе у будь-якій справі, не лише у нашій, необхідно любити те, чим займаєшся, віддаватися сповна, розвиватися впродовж усього життя і не зупинятися на досягнутому, адже головне – не стать, а рівень професійних навичок».
Юлія Балашевська
Юлія Балашевська працює у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки на посаді начальниці лабораторії радіаційних технологій відділу радіаційного захисту і у сфері радіаційного захисту її стаж уже налічує 10 років. Вона – продовжувачка династії атомників, адже її батько працював у сфері ядерної енергетики, служив на атомному флоті, пізніше працював на АЕС. Помітивши у доньки нахили до точних наук, порадив розвиватися саме у цьому напрямку.
«Під час міжнародної конференції в Болгарії мій чоловік дізнався, що провідним інженером з управління реактором на АЕС Козлодуй є жінка. Для нього це було чимось неймовірним, зламались усі його стереотипи: жінка може керувати реактором? В Україні таких випадків нема. Я вважаю, що на Заході менш відчутний бар’єр між професіоналами-чоловіками і професіоналами-жінками», – ділиться Юлія Балашевська.
Кілька слів для тих дівчат, що обиратимуть шлях науки: «Будь-яка робота складна, особливо, якщо хочеться досягти успіху. Для цього просто потрібно багато працювати. Дискримінація може бути присутня всюди: в ядерній сфері так само як і в будь-якій іншій. І на неї не можна списувати всі невдачі – вони можуть бути лише результатом слабкої підготовки чи ліні. Потрібно працювати, бо перш за все – ти професіонал».
Олександра Слепченко
Начальниця лабораторії аналізу радіаційної безпеки АЕС відділу радіаційного захисту Олександра Слепченко виросла у родині авіабудівельників, однак атомна енергетика їй видавалась цікавішою та й у 1986 році перед галуззю постали нові виклики. Тому, аби обрати такий шлях, слід було мати неабияку сміливість і відчуття особистої відповідальності.
Олександра Слепченко зазначає: «Поняття «інженер-атомник – жінка» завжди викликало деякою мірою здивування, жінки у цій сфері навіть закордоном доволі рідко зустрічаються. Звісно, зараз набагато простіше працювати: роки роботи дають про себе знати, суспільство звикає все частіше бачити жінку в таких іпостасях».
«На мою думку, у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки створений якнайкращий клімат для реалізації жінки як професіонала. Тут відчувається різнобічна підтримка і, більше того, великий відсоток колективу формують саме жінки, а багато із них обіймають керівні посади».
“Підкреслення жіночої ролі в професійних сферах чи у бізнесі, на мою думку, недоречне. Необхідно інтегрувати жінку в наукову та ділову спільноту на рівних правах з іншими учасниками і не розділяти фахівців за ознакою статі, не створювати так званий «дитячий стіл на дорослому бенкеті» чи альтернативну наукову та бізнес-реальність для жінок. Коли мова йде про науку чи роботу, немає значення, чоловік ти чи жінка. Говорити про це і позбавляти стереотипів про «жіночі» і «не жіночі» професії та про так званий «розподіл ролей чоловіків та жінок у суспільстві» потрібно ще в школі. Професіонали, натомість, взагалі не мають орієнтуватися на стать”.
Кілька слів для тих дівчат, що обиратимуть шлях науки: «Непросто давати рекомендацію дівчатам, аби обирали саме такий шлях, бо ж, передусім, робота повинна подобатись. Наша робота дуже різнобічна і не нудна. Якщо жінка хоче обрати для себе цікаву, інтелектуальну і не скучну роботу, то це звісно те, що треба. Є можливість кар’єрного росту і на міжнародному рівні, в тому числі».
Тетяна Кілочицька
Тетяна Кілочицька, начальниця відділення радіаційної безпеки та науково-технічної діяльності у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки, у сфері ядерної енергетики працює із 1995 року. За її плечима досвід роботи у Держатомрегулювання та МАГАТЕ. Навчалась в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі радіобіології. У групі, окрім неї, навчалось ще троє дівчат, та лише вона одна працює за фахом. Тема радіобіології упродовж тривалого часу була закритою, втім потрібно було вивчати наслідки Чорнобильської катастрофи, аби зрозуміти яким став біологічний світ після неї.
Тетяна Кілочицька, яка має досвід роботи у МАГАТЕ, розповідає про гендерну політику цієї організації: «Нині МАГАТЕ намагається довести склад персоналу до 50% жінок та 50% чоловіків. Не ставляться жодні пріоритети до статі професіонала. Доходить до таких дивних речей, коли при спілкуванні уникаються деякі форми імен, аби не погрішити проти гендерної рівності. Наприклад, неприйнято казати, що голова це «чермен», слід вживати «черперсон», адже головою може бути і «вумен», а «червумен» ніхто не каже. Я вітаю такі починання, однак переконана у тому, що будь-яке призначення, селекція персоналу мають бути прозорими та чесними, а до жінок і чоловіків мають висуватися однакові вимоги. Судити про професіоналізм особи слід за здібностями, наполегливістю, працездатністю, а не за статтю».
Тетяна Кілочицька вважає, що сфера ядерної безпеки не така вже й закрита для жінок, як видається на перший погляд: «Чимало жінок працюють у сфері використання іонізуючого випромінювання – це лікарі. Якщо ми говоримо про виробничі підприємства, ті, що займаються зберіганням чи захороненням радіоактивних відходів, то жінок там менше. Більшу частину персоналу тут все-таки становлять чоловіки».
Кілька слів для тих дівчат, що обиратимуть шлях науки: «Жінкам в цій сфері в жодному разі не слід користуватися статусом жінки. Треба багато вчитись, розвиватись. Якщо хочеш, щоб з тобою розмовляли на рівних, то необхідно мати відповідний рівень знань. Люди, котрі працюють на атомних електростанціях і, взагалі у сфері ядерної безпеки, апріорі не можуть бути недосвідченими. Це дуже ерудовані, висококваліфіковані кадри, незалежно від того, жінка це чи чоловік».
Дар’я Дімітрієв
Дар’я Дімітрієва, учена секретарка у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки. Навчалась у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за спеціальність «Облік та аудит». Будучи студенткою почала працювати у відділі діловодства ДНТЦ ЯРБ. Згодом – помічником ученого секретаря, а тоді зробила вибір на користь атомної енергетики та отримала другу вищу освіту у Київському політехнічному інституті.
На думку Дар’ї Дімітрієвої, суттєвої різниці між чоловіком-науковцем та жінкою – науковцем нема. «Хоча, – зауважує Дар’я, – є нюанси, з якими впоратись було б, мабуть, легше, якби я була чоловіком. Взагалі, чомусь так склалось, що у Національній академії наук жінок дуже мало. Я думаю, істинним ученим, які працюють над якимось конкретним науковим проектом, насправді дуже складно, адже учений живе і дихає цим проектом… Звісно, жінці зосередитись на науковому проекті складніше, бо ж її уваги вимагають діти, чоловік…».
Кілька слів для тих дівчат, що обиратимуть шлях науки: «Це дуже здорово – займатись справжньою наукою, коли в тебе в очах горить вогник і ти розумієш те, що робиш потрібні речі. Коли бачиш результат своєї діяльності, це такі чудесні відчуття, наче власну новонароджену дитину на руках тримати».
Катерина Фузік
Катерина Фузік заступниця начальника відділу безпечного зняття з експлуатації у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки. “Мій шлях у фізиці почався з вищої освіти в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на фізичному факультеті. Потім закінчила аспірантуру Фізико-технічного навчально-наукового центру НАН України. Робота пов’язана з напрямом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки у мене почалася з Держатомрегулювання – я працювала та розвивалась як молодий спеціаліст в Управлінні безпеки поводження з РАВ. У 2017 році прийшла працювати в ДНТЦ ЯРБ у відділ безпечного зняття з експлуатації.”
“Я займаюсь питаннями безпеки поводження з радіоактивними відходами (РАВ). Це стосується всіх видів діяльності пов’язаних зі збиранням, попередньою обробкою, переробкою, перевезенням, зберіганням та захороненням РАВ. Це питання має важливе значення у загальній системі забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії в усьому світі. Загальною метою забезпечення безпеки при поводженні з РАВ є захист персоналу, населення, включаючи захист теперішніх та майбутніх поколінь людей, та навколишнього природного середовища від негативного радіаційного впливу.
У мої обов’язки входить виконання державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки та технічної оцінки документів, участь у розробленні проєктів нормативно-правових актів, участь у міжнародних проєктах та ін.
Одним із основних напрямів моєї роботи є напрям безпеки перевезення радіоактивних матеріалів (РМ). Останнім часом, за підтримки Норвезького агентства з радіаційної та ядерної безпеки (DSA) активно ведуться роботи з підсилення нормативної бази України з питань безпеки перевезення РМ. Вже було проведено оцінку відповідності національної нормативної бази України в сфері безпечного перевезення РМ документам МАГАТЕ, виконано аналіз прогалин практики регулювання в Україні діяльності за напрямом, та за результатами проведеного аналізу було визначено ряд невідповідностей та прогалин.”
Про ставлення до відзначення внеску жінок в науку: “Вважаю, що про це варто говорити. Особливо поширювати інформацію серед молодого покоління. У свій час, коли я обрала для навчання в університеті фізичний факультет часто чула: «Та воно тобі треба? Це ж важко. Краще на лінгвістику». Навіть зараз, коли розповідаю про те, що я фізик та в якій сфері я працюю, то все ще іноді це викликає деякою мірою здивування, проте вже навпіл із захопленням щодо цікавості обраної діяльності. Висвітлення і відзначення внеску жінок до науки може спонукати дівчат не боятися обирати на своєму шляху наукові та науково-технічні напрями. Це може додавати сміливості та давати своєрідне відчуття опори і підтримки, розуміння, що цей шлях цікавий, різноманітний, захоплюючий, перспективний та важливий у міжнародному сенсі”.
Марія Демченко
Марія Демченко, начальниця лабораторії радіаційного моніторингу та аварійного реагування у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки. «В мене ніколи не було радіофобії. Я обрала свій шлях свідомо і з самого початку знала куди я іду, навіщо і що треба робити, аби вберегтися. Так само для мене важливо, аби й екіпаж лабораторії був готовий до того, куди ми можемо потрапити в рамках вимірювань і знав, що робити».
“Робота у складі екіпажу мобільної лабораторії є доволі специфічною. На будь-якій роботі потрібно розуміти з чим ти працюєш і що ти робиш. У нас не можна втрачати пильності, потрібно знати, як захиститися від негативного впливу іонізуючого випромінювання, що зробити, аби не завдати шкоди собі чи іншим.
Є багато людей, які мають радіофобію – страх перед радіацією. Він не завжди раціональний та обґрунтований. Часто під час вимірювань до нас підходять люди і запитують що ми робимо, що вимірюємо і навіщо. До того ж машина у нас – мобільна радіаційна лабораторія, дуже помітна, на неї завжди бурхливо реагують. Під час виконання вимірювань не завжди є можливість пояснювати усім, що в ній для чого, адже діяти потрібно оперативно, чітко і правильно. Комунікуючи із людьми важливо не налякати і не дати приводу для безпідставних хвилювань чи паніки. Зазвичай ми направляємо людей на наш сайт і сторінку у фейсбуці, аби слідкували за оперативними сповіщеннями, більше дізнавалися про наші можливості і наші послуги.
Пригадую один аварійний виїзд, коли знайшли загублені джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ) на території Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Серезневського, про це багато писали у ЗМІ. Власне, ми приїхали на вимірювання, а там стільки журналістів! І вони бачать, що ми в костюмах, з апаратурою, підходять, ставлять питання. Діяти потрібно було швидко, чітко: це ж екстренна ситуація, а тут на додачу ще й психологічне навантаження. Потрібно бути зосередженим на вимірюваннях, оперативно передавати інформацію керівництву про те що міряли, як міряли, що знайшли. Дані ми передаємо в Держатомрегулювання та своєму керівництву”.
Про ставлення до відзначення внеску жінок в науку: “Вважаю, що про професійні досягнення жінок потрібно говорити. Багато хто і досі не сприймає жінку як експерта, професіонала просто тому, що вона жінка”.
Джерела інформації:
- Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки – “Долаючи стереотипи”
- ТРК “Рудана” – “«Ядерні» жінки України. Красуні й розумниці державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки”
- Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки – “Women’s power: внесок експерток у діяльність ДНТЦ ЯРБ”
English 
Ukrainian